Вторник, 19.03.2024, 07:15
Приветствую Вас Гость | RSS

Я про миротворців... Гидко, але треба. 
 
   Ось, кажуть нам представники Російської православної Церкви в Україні, що вони за мир. Що вони, саме вони, є тримачами акцій, пробачте, носіями Істини, а усі інші православні- вони, так би мовити, не зовсім православні, а про УПЦ Київського Патріархату вам, взагалі, таке жахіття розкажуть! Як одна баришня, що сама, правда, не бачила, але їй розповідали, що посеред храму УПЦ сидів сам чорт, а парафіяни навколо нього танцювали. І це усе серйозно, дуже серйозно, до піни з рота. 
 
   Ні, згоден: хвора жіночка, буває... Але чому, поясніть мені, нерозумному, чому служителі церкви, що, хоч і декоративно, але називає себе Українською, міняться в обличчі й стікають слиною, коли мова заходить про Україну? Про їх Батьківщину? Не доходить до мене. 
 
   Я не хочу вдаватися до історії: ті, хто її знає, з Московських попів та парафіян, той змовчить чи збреше. А той, хто не знає, той люто сичатиме. Да й Бог із ними, я не про історію, а про сучасність. Приходять люди до церкви Московського Патріархату: відспівайте, будь ласка, загиблого героя. Людина загинула, боронивши свою країну: який вчинок можна назвати більш святим, більш жертовним? У відповідь- відмова. І такий випадок- не поодинокий. Це- система. 
 
   Ми знаємо, як з’явилась Московська Патріархія. І з самого початку, і під час Другої світової війни, вона з’являлась у досить цікавий спосіб. Пам’ятаємо, що керівник країни, керівник партії "робітників та селян", партії, що не була атеїстичною, а була, інакше не скажеш, партією антихриста, віддав наказ, щоб відновити в Радянському Союзі Патріархію. І попи Московської церкви (пробачте, не можу їх назвати священниками) ревно кинулися виконувати. 
 
   Чому вони чіпляються за нас, як воша за кожух? О, усе просто: вкравши нашу історію, треба вкрасти й сьогодення, й майбутнє. Бо інакше лусне мильна бульбашка міфу про "братські народи", про "Тисячолітню історію Третього Риму". Та й елементарні гроші: ще нещодавно, парафій РПЦ в Україні було більше, ніж на теренах "Високодуховної". Ну, й гроші, звісно. Величезні гроші. А товаріщ Гундяєв гроші рахувати уміє хіба ж так! Та й Путлєр теж арихметиці вчився. 
 
   Вони звуть себе Церквою. Вони, прийнявши сан Патріарха з кривавих рук антихриста Сталіна. Вони, співробітники КДБ, а зараз- ФСБ, розповідають про свою святість, миротворчість та людинолюбство. Вони зараз радуються "побєдобєсію". Вони співчутливо посміхаються, дивлючись на банери: "Сєгодня- Крим, а завтра- Рим!" Ні, ні, панове. Ви тут загнули. 
 
   Вам божок, ваш ідол- Російська імперія. Ваші пророки- Лєнін, Сталін та Путін. Ви молитеся Мамоні, а не Богові. Чому ви, що звете себе миротворцями, не стали стіною на фронті, не сказали: "Стоп війні!" Я знаю, чому не сказали: із Москви команда не прийшла. А прийшла- нашіптувати, підбріхувати, провокувати. Бо ви не за мир: ви за "Руській мір". І таке легеньке "пересмикування колоди" показує усім, крім, звісно, ментально хворих, що оте "світло", що його несе на мою стражденну землю Московська церква- не Боже. Воно від того, хто сам назвав себе світоносним. Пам’ятаєте його ім’я латиною?